04/03/2025
Маріуполь… Назва, яка навіки буде синонімом горя та страждань, і, одночасно, символом героїзму, відваги, стійкості, самопожертви.
Три роки тому саме в ці дні розгорталася одна з найтрагічніших сторінок війни – битва за Маріуполь. Місто, яке було справжньою перлиною азовського узбережжя, без жалю випалювалася пекельним вогнем. Випалювалося разом з людьми.
Захисники Маріуполя стояли на смерть. Їх накривали артвогнем, палили з вогнеметів, кидали трьохтонні бомби… Але вони стояли. Азовці – ім’я, яке не потребує коментарів. Ім’я, перед яким хочеться встати на коліна.
Три роки тому – серед азовців, що тримали Маріуполь, був боєць з позивним «Сектант» - студент ХАІ Дмитро Лінський.
Хлопець з Краснограда (тепер Берестин), що на Харківщині. Народився у 1995 році. У 2012 вступив до ХАІ. Мав багато хобі та любив активний відпочинок. Займався боксом і відвідував водолазні курси, стрибав з парашутом і мріяв про змагання зі снайперської стрільби. Захоплювався футболом, що привело його до фанатського руху ФК «Металіст» (Харків), а згодом до колективу WTF (відомий як Kharkiv City Patriot). Активна позиція фанів «Металіста» під час Революції Гідності - це історія Харкова, а їх легендарну пісню і через роки співають в усьому світі.
З початком АТО Дмитро не зміг бути осторонь. У 2015 році він полишає навчання в ХАІ та вступає до лав полку «Азов». Бився за Україну на Донбасі.
Нагороди:
«Козацький хрест» ІІІ і ІІ ступенів,
«Ветеран війни»,
«За участь в антитерористичній операції».
24 лютого 2022 року – снайпер підрозділу розвідки ОЗСП «Азов» НГУ.
Дружина: «Останній дзвінок від нього був 28 лютого вранці. Сказав, що за всі ці дні нічого не їв крім снікерсів і коли. Навіть в останньому відеозв’язку я бачила, що він дуже втомлений. Все говорив, що то не важливо, енергія є, а значить буде перемога. О 14.00 попередив, що має перерву і піде поспить хоча б з дві години. Телефон вимкне, тож зв’язку не буде. О 14.30 прийшло останнє повідомлення: “Я дуже втомлений”. На зв'язок Дмитро більше не виходив. До 10 березня я все чекала, що він мені хоча б напише…
Лише з часом Лариса дізнається, що через кілька годин після її дзвінка, у запеклому бою з окупантами в районі села Лебединське, що під Маріуполем, старший солдат Дмитро Лінський, позивний «Сектант», віддасть своє життя за Україну.
«Мій чоловік був дуже доброю та порядною людиною. Чоловік-сонце, чоловік-позитив! Сім років нашого спільного життя він носив мене на руках, дарував неймовірне піклування та радість… Завжди буду пам'ятати і любити, бо точно можу сказати про нас: таке кохання раз на все життя…»
Кілька років рідні чекали на аналіз ДНК. Чекали батьки, дружина та неповнолітній син.
Лише 11 червня 2024 року з Дмитром попрощалися у рідному Краснограді.
Дмитро Лінський. 27 років. Боєць «Азова». Хайовець. Орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). Похований на «Алеї Слави» Кранограду, а одна з вулиць міста названа його ім'ям - вулиця імені Дмитра Лінського.
Світла пам'ять тобі, воїне! Вічна пам’ять тобі і низький уклін від усього ХАІ
