23/08/2025

Хтось колись підмітив, що міста — вони як люди

У кожного свій характер. З кимось ти легко сходишся, а когось категорично не сприймаєш.

Багато років тому я познайомився з тобою.

Не скажу, що закохався одразу й назавжди. Було різне. Ми вчилися жити разом і терпіти одне одного. Було весело — молодість на твоїх студентських вулицях ще та пригода. Було й сумно — коли ти своїми холодними вікнами байдуже дивився на мої курсантські проблеми.

А потім настав перший раз, коли я зрозумів, що скучив за тобою.

А далі — переступивши через своє «херсонське я», вперше сказав: «мій Харків».

Я пам’ятаю той світанок 24-го. Перша ворожа ракета. Той дрож, що пішов землею. Далекий гул, що поповз по місту наче стогін. Ніколи не забуду цієї хвилини, бо Харків застогнав, як жива людина.

Хоча… чому «як»?

Ти і є живий.

Ти друг, що тримає удари й прикриває собою.

Вчитель, що говорить крізь університети й бібліотеки.

Митець, що танцює під градусником, малює мурали й пише музику під виття сирен.

Стіляга, який, попри обгорілі фасади й дерев’яні вікна, вмикає зоряне небо.

Батько, який вчить не боятися і підбадьорює: «тримайся, все минеться...»

Ти для мене — живий.

Ти для мене — герой.

І я знаю — не тільки для мене.

З днем міста, харківʼяни!

В.о. ректора ХАІ Олексій ЛИТВИНОВ