05/07/2025
Триває підготовчий етап до реконструкції музею ХАІ
У процесі розбору архівних матеріалів трапляються унікальні знахідки. Нещодавно ми вже писали про справжній артефакт — номер газети «Авіякадри» від 3 серпня 1933 року, в якому висвітлювалися етапи будівництва Головного корпусу та першого гуртожитку ХАІ — ХАІ-1 (нині — профілакторій «Авіатор»).
А днями до рук потрапив невеличкий конверт. Усередині — кілька пожовклих довоєнних негативів. Старі фотознімки кінця 30-х років і затертий напис олівцем: Мовчан Леонід. Цей конверт багато років тому передали до музею родичі Леоніда Мовчана — студента ХАІ кінця 1930-х років. У 1942-му він добровольцем пішов на фронт і загинув у листопаді 1943-го під час визволення Києва.
Понад 80 років ці кадри чекали свого часу. І сьогодні ми можемо побачити студента ХАІ — Льоню Мовчана.
Тепер ми знаємо більше. Він був родом із Сумщини. Жив у гуртожитку ХАІ-1. З друзями читав журнал «Самолет», грав у шахи (це все на фото). Мав стрибки з парашутом — на піджаку відповідний значок.
Війна перетворила авіатора на танкіста. Після прискореного курсу він отримав лейтенантські погони. Знаємо, що дуже любив і шанував своїх батьків. Переживав за них. Писав їм теплі листи — охайним, красивим почерком... Тільки почитайте його листа…
АЛЕ ГОЛОВНЕ — сьогодні хайовцю повертається ім’я. На меморіальній стелі в ХАІ він записаний як Молчанов Л. По батькові — порожнє місце. Тоді, мабуть, не знали, або не знайшли…
Тепер ми знаємо точно: він — Леонід Павлович МОВЧАН. Лейтенант. Танкіст.
13 листопада 1943 року, у останні дні битви за Київ, командир танка Леонід Мовчан (229-й танковий полк) горів у танку разом з екіпажом, але зміг вибратися з палаючої машини. Через чотири дні, 17 листопада, він помер у шпиталі від страшних ран…
Знаємо, що батьки кілька місяців шукали сина, не маючи від нього звістки. І тільки в червні 1944 року отримали листа від командира військової частини — той самий страшний, чорний лист, який у народі називали «похоронкою»: «Вашого сина поховано за 500 метрів південно-західніше Кирилівського монастиря м. Києва…»
Батьків Леоніда вже давно немає. Може, не залишилося й родичів.
Але через 82 роки ми повертаємо ім’я.
І тепер плита на стелі в ХАІ — це не просто камінь із затертим бронзовим написом. Це — молоде обличчя. Очі студента. І його погляд — ясний, прямий, допитливий…
Через 82 роки наша земля знову палає у вогні.
Палає Харків, де навчався Леонід.
Палає Сумщина, де він народився.
Палає Київ — за визволення якого він віддав своє життя…
Але він з нами. Ми знову в одному строю — і ті хайовці, що піднялись проти ворога тоді, і ті, хто ціною життя тримають оскаженілого ворога сьогодні.
В цей день під старими фото ми напишемо те саме, що пишемо нашим загиблим захисникам зараз: Леонід Мовчан. Студент ХАІ. Лейтенант.
Світла пам’ять тобі, воїне.
І низький уклін — від усього ХАІ.
